Ці золоті землі

Слухав якось (у маршрутці) «радіо Вєсті» і почув оце цікаве формулювання — «ці золоті землі». Сказано це було з надривом у контексті «не можна у Донецькій області видобувати сланцевий газ, не можна псувати ці золоті землі».

Так, про сланцевий газ багато балакають — і «хімія» у розчині (але і у «звичайному» буровому розчині вона є, всі ті ж самі, грубо кажучи, «загущувачі-стабілізатори-інгібітори»), і гідророзрив такий-сякий. Хоча використовують гідророзрив не лише для газовидобування, а і для нафтовидобування. Наприклад, у Росії. Якщо вірити російськомовному ж розділові Вікіпедії, то у Росії щорічно роблять більше 2000 операцій по гідророзриву пластів (разом з суботами та неділями — більше п’яти на добу!). У тій же Росії є декілька заводів по виробництву необхідного для гідророзриву. Втім, можливо, саме тому Росія так турбується за гідророзриви пластів в Україні — вони ж знають, яке воно вигідне шкідливе і готові потерпіти заради нас…

І взагалі, перший у світі гідророзрив було зроблено у 1954 році на Донбасі, рвали там і тоді вугільні пласти для підземної газифікації вугілля…

Але я зараз не про це. Якщо у Донецькій облаcті землі золоті, то які вони у Полтавській??? «Полтавські чорноземи» — це як еталон родючості, «ткни з вечора голоблю, на ранок віз виросте». Багато хто також чув, що на Полтавщині видобувається газ. Тобто бурові вишки, свердловини, буровий розчин з хімікатами, який під тиском подається на 1…2-кілометрову глибину — і найкращі чорноземи.

Як же це поєднується? Нічого схожого на «ковбойсько-нафтові» фільми… Невеличка фотосесія.

Щоб дістатися газу, спочатку слід пробурити свердловину. Бурова вишка виглядає ось так:

Бурова вишка у Полтавській області (фото)Бурова вишка у Полтавській області (фото)

Саме ця вишка поруч з дорогою, то не треба було далеко по мокрому полю сходи топтати. Спочатку чорноземи відгортають бульдозерами вбік, утворюється зовнішнє обвалування свердловини. Зсередини — ще глина, яка використовується також для виготовлення бурового розчину.

Навколо цієї бурової веселенько ростуть соняшники. В іншому місці — цукровий буряк, картопля, кукурудза. Так є зараз, так було «при Союзі». Звісно, всяке буває. Один із спогадів дитинства (1970-ті) — пів неба всю ніч червоне, гуготить так, що і вдень чути. Аварія, викид, вогонь до неба. Гасили пожежними танками.

Коли вже добуряться до газу, бурова вищка знімається і на гирло свердловини встановлюється експлуатаційна арматура, яка над землею закінчується так званою фонтанною ялинкою:

Фонтанна ялинка на полі (фото)

Під землею свердловини з’єднано газопроводами з промислом (конкретно від цих — Солохівським), де газ очищується, відділяється конденсат. Очищений газ іде у магістральний газопровід та у підземне газосховище.

Поле навколо свердловини рекультивується, чорнозем нагортається на місце і «ялинки» заважають лише трактористові з комбайнером.

p.s. Про всяк випадок, якщо раптом фото ще кудись захочеться вставити:

Ліцензія Creative Commons © Олександр Редчук aka ReAl, 2014
Цей твір ліцензовано за ліцензією Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 3.0 Неадаптована.

Маленька фотосесія в Опішні

На деякі анахронізми та, як би так сказати, «анагеографізми» — увагу прохання не звертати :-)
Що було готове, те в руки й потрапило.


А можна — я по червону квіточку сама поїду?

А можна — я по червону квіточку сама поїду?

»»» Додивитися першу серію казочки…

Виставка Опішнянської кераміки у Києві

Якщо хтось про такі речі дізнається ще пізніше мене, то раджу зазирнути на сторінку оголошення про виставку Опішнянської кераміки у «Центрі Української Культури та Мистецтва».

Ні, це не з тієї виставки, це серійні вироби, з такого ми їмо вдома і таке у нас стоїть як прикраси:

Опішнянська керамічна мискаДекоративний горищичок (Опішня)

Це теж не звідти, це дипломні роботи випускників спеціалізованої середньої школи з назвою «Колегіум мистецтв у Опішні»:

Керамічні ляльки (учнівська робота, Опішня)Керамічний чайний сервіз (учнівська робота, Опішня)

На тій виставці можна подивитися роботи і учнів, і відомих майстрів.

p.s. Тільки я туди навряд чи піду :-( Часу мало, роботи багато.

Печінковий гриб

З відпустки я вже, на жаль, повернувся, тепер потроху знаходжу час пройтися по зроблених фотографіях. Я вже згадував печінковий гриб, знайшлося і їх парочку в цьому році. Було б більше, і більших розмірів, але надто сухо.
Всіх грибів малувато, ті кілька дощиків, які пройшли, мало змінили ситуацію.

Печінковий гриб.
»»» Інші фото печінкового гриба

Соняшники

Ще трохи фото з відпустки.
Соняшник
Наче соняшник як соняшник, ну хіба що всі зерня з’їдено чи то горобцями, чи то мишами. Але…
Continue reading ‘Соняшники’ »

Трутовик сірчано-жовтий

Не кожен рік виходить взяти відпустку у вдалий час і вдалу погоду. Цей рік наче вийшло. Ну, з поправкою на надто спекотне літо і досі суху осінь. Особливо походити по лісам ще не випало — відсипався і виконував необтяжливу фізичну роботу на свіжому повітрі. Але гриби вже бачив :-)
Про білі чи маслючки вам будь-хто напише, а от є ще гриби, про які далеко не всі знають, що вони їстівні і ще менше їх збирають. Воно і правильно — краще не ризикувати, “не впевнений – не збирай”. Мені більше залишиться (хоча тут проситься такий відступ – всі ниють “погано живемо, погано живемо”… Жили б погано, то ці гриби на тополі біля стежки в селі хтось би раніше зрізав).
Є такий гриб “трутовик сірчано-жовтий”. Там, на сторінці вікіпедії, дано фото вже досить старих грибів, які вже задубіли. У вікісховищі є ще трохи фото. Молоденькі вони виглядають так:

Continue reading ‘Трутовик сірчано-жовтий’ »

[flagcounter image]