Ну нарешті зима

Вчора на роботі під п’яту було оголошено, що фірмова «розвозка» евакуюватиме всіх до метро о п’ятій, скоротили робочий день.

Я ж десь о шостій йшов до метро пішки. Хвилин двадцять. Вітер в обличчя, снігу теж добре намело вже, особливо вздовж залізничної колії.
А мені гарно, аж сміятися хотілося. Сніжок такий чудовий, пухкий. За цю зиму саме такого не було.

Спуск згори до проспекту, до входу у метро — дві черги до поручнів, посередині майже ніхто не йде. Але ж то свіжого снігу налипло, а не кригою гірку зі сходів зробило. Став боком, трохи повернув та напружив ступню (лижники зрозуміють) — обігнав ті дві черги і побіг далі.
Вже у переході обтрусився, обтупався, згріб з бороди налипле.

Опинився на пів години в дитинстві, коли саме так ходив всю зиму в школу та назад по Опішнянських ярках.

Вже вдома дізнаюся, що дружина від гарного настрою вже пів вірша по дорозі склала, як з собакою виходила собаку на вулицю витягала.
То вона ще трохи додала:

Двірники стогнуть і плачуть:
Зима завірюхами скаче,
Купами сніг розкидає ---
А двірник це все замітає!

Вийшов кудлатий собака,
Хотів погулять, неборака.
А сніг тут йому як задмуха
І в писок, і в хвіст, і у вуха!

А чоловік мій сміється,
Бреде через сніг, не здається:
«Оце так зима! Як це радує!
Дитинство моє це нагадує.»

Сніг з бороди він згрібає
Й мудрі слова промовляє:
«Весни ми діждем неодмінно.
Вона йде до нас, йде неспинно.

Буде весна, буде літо,
Буде тепло, будуть квіти.
А зараз беріть вже лопати
Весні шлях в снігу прокладати!»
             © Редчук Олена, 22.03.2013

А сьогодні вранці виглядаю з вікна — а на вишні снігурі сидять. Мо десь у лісі вони більше бувають, а тут у місті не кожну зиму і бачив.

Снігурі.

Розвернувся вітер

Це крім того, що просто морози вдарили.
Офісний будинок не так, щоб зовсім на горі, але на підвищенні. П’ятий поверх. При ремонті десь хтось щось нахалтурив, пластикові вікна неправильно змонтували, …
Ось результат:

Покази термопари в лабораторії

Термопара лежить на робочому столі (не на моєму, а на вільному, який найдалі від вікна).
Це хвилин через десять після того, як я вчора вранці на роботу прийшов. Спочатку взагалі вісім з копійками градусів показував.
Потім я ввімкнув тепловентилятор і через півтори-дві години температура стабілізувалася на рівні трохи більше сімнадцяти градусів. То нормально, інакше довелося б знімати джемпера. Я й тепловентилятор на кіловаті залишив, досить того.

Сніг

Сиджу, паяю…
Визирнув у вікно.

Весна та літо
Ці такі довгі були,
Що сніг здивував.

Спека

Незвична і неочікувано тяжко переноситься. На роботі сонячний бік і «так склалося», що саме у нашій кімнаті кондиціонера нема. І комп’ютери — не ті кіловатні, що були раніше, але однак гріються. Вдома теж кондиціонера нема, завжди виручало те, що перший поверх і деяка прохолода йде від підвалу. Рано-вранці провітрити як слід, задраїтися і до вечора досить прохолодно.

Цього року не виручило. Нічого не хочеться робити, особливо не хочеться думати. Можу себе заставити робити тільки дрібні рутинні справи, та й то давно вже заплановані. Не знаю, коли наздоганятиму відкладені роботи.

Вчора, щоб з чистою совістю нічого не робити, знайшов старий електродвигун ЭДГ-3 1967-го року від деки програвача III-ЭПУ-щось там і поліетиленову крильчатку від колись поширеного побутового вентилятора. Якось їх зліпив докупи і вийшов вентилятор класу «пан сам склепав», який непогано допоміг сьогодні о 4-тій ранку накачати в квартиру прохолодного повітря.
Зниження температури ввімкнуло мізки, вимкнені перед тим по thermal shutdown і через кілька годин я згадав, що з тих двигунів більшість була 127-вольтові. І цей теж. На диво, він не згорів. Температура осердя була градусів під шістдесят (і це при інтенсивному обдуві), але запаху перегрітих обмоток наче не було. Ввечері полізу шукати на балконі якийсь трансформатор, ТПП-254 чи подібний, використаю первинні напівобмотки як автотрансформатор 220/127.

[flagcounter image]